Skip to content
Додому Територія (знайомство) В пошуках істини. Німці-колоністи в історії Високопілля 1869 – 2019
В пошуках істини. Німці-колоністи в історії Високопілля 1869 – 2019 Друк
Четвер, 08 серпня 2019, 05:56

Автор: Куцевол Л.І.

В пошуках істини
Німці-колоністи в історії Високопілля
1869 – 2019

(інформація буде оновлюватися та доповнюватися з надходженням та вивченням історичних документів і фактів)

Напередодні знаменної дати в житті нашого Високопілля з’явилось бажання вкотре повернутись до надзвичайно цікавої історичної теми: німецький період його. Пройнятися духом тієї епохи, доторкнувшись до надбань і перших поселенців нашого селища. Простежити дуже непростий шлях запрошених в наш край німців-колоністів, яким з часом не вистачило місця під херсонським  сонцем завдяки політичним процесам.

Історія нашого рідного селища є невід’ємною частиною історії України, її стрімких поворотів і надзвичайно цікавих подій.

В багатьох історичних джерелах природні умови теперішньої Херсонщини і Високопільщини в період заснування селища характеризуються як «Дике поле», незаймана територія.

Лагідний клімат, родючі землі, зелений океан степових рослин, хмари птахів у піднебессі, безліч дичини, переповнені рибою ріки – все це дозволяло сучасникам порівнювати наш край із «землею обітованною». «Поверхня землі… - писав дипломат Михайло Литвин, - настільки родюча, що зорана лише раз парою волів, вона дає найвищі врожаї. Навіть необроблена рілля дає рослини, які годують людей своїм бадиллям або корінням…».

Багатюща, практично незаймана природа становила потенційну можливість для ведення розгалуженого господарства: землеробства, скотарства, рибальства, мисливства, бджільництва тощо.

Тоді, коли теперішня Високопільщина була незайманою, Україна переживала складний процес внутрішньої еволюції.

Відбувся промисловий переворот, впроваджувалась ринкова економіка, виникали нові соціальні верстви. Ринок робив людей ініціативнішими, динамічнішими, породжував нові інтереси, пробуджував почуття людської і національної гідності, штовхав на боротьбу за вдосконалення суспільно-політичного життя.

Забите неписьменне українське населення перетворювалося на українську націю з усіма тими ознаками, які характеризували інші європейські спільноти. І це в умовах, коли українці не мали своєї державності, були роз’єднані на західних і східних, були джерелом для поповнення імперських скарбниць і резервуаром для поповнення російської і австрійської армій. Бо на кінець ХVІІІ ст. західно-українські землі входили до складу Австро-Угорщини, а інші – 80% етнічної території – опинилися в складі Російської Імперії і управлялись з єдиного центру Санкт-Петербурга. Разом з цим нарешті здійснилась мета українців щодо просування до родючих чорноземів Півдня до Чорного моря. Росія опанувала          Кримом і перестало існувати розбишацьке татарське гніздо, що протягом трьох сторіч руйнувало українські селища.

Знищення татар, здійснене царизмом скасування кріпацтва в 1861 році, перехід до ринкових відносин, величезні земельні простори на Півдні (330 тисяч га вільної землі на Херсонщині в 1863 році), вигідне географічне положення і природні умови стали причинами бурхливого остаточного заселення і розвитку теперішньої Херсонщини і Високопільського краю.

Наш край знаходився на перехресті комунікацій Росії та України з Кримом, морські порти відіграли важливу роль у внутрішній і зовнішній торгівлі. В цілому ж водні та суходольні шляхи сполучення сприяли втягуванню нашого краю в європейський, український та російський ринки.

Політика російського уряду мала на меті якнайскоріше заселення краю з огляду на політичні та економічні інтереси дворянства – подальша експансія, придбання нових земель, експорт хліба до Західної Європи.

Попит на пшеницю, вовну та іншу продукцію сільського господарства привертав в наш край все нових і нових людей, які селились на вільних землях та заводили господарства. Прагнучи якнайшвидше заселити пониззя Дніпра, царський уряд роздавав російським та українським поміщикам, чиновникам й офіцерам величезні земельні площі, здебільшого від 1,5 до 12 і більше тисяч десятин землі. Тільки в Херсонському повіті Херсонської губернії, де розташований теперішній Високопільський край, 34 поміщикам належало 550 395 десятин землі. Одержавши землю на Херсонщині, поміщики переселяли сюди своїх кріпаків з російських і українських губерній. Таким чином виникло чимало приватновласницьких сіл – села Тягинка, Золота Балка, Осокорівка.

Водночас відбувся процес стихійного заселення південних степів України. Сюди на «вільні землі» тікали кріпаки з різних місцевостей. Збіглі селяни селились на державних (казенних) землях засновуючи так звані казенні села. Ця група населення становила категорію державних селян. До казенних сіл належали Велика Олександрівка, Борозна (Архангельське), Іванівка.

Щоб прискорити заселення півдня України і водночас стримати переселення сюди селян-утікачів, царський уряд закликав на південь іноземних колоністів, які крім того, що одержували чималу кількість землі – 60 і більше десятин на двір – мали багато інших привілеїв: не обмежувались у громадянських правах, звільнялись від військової служби та на 20-30 років від будь-яких податків. Їм надавалось право мати промисли і приписувати до них українських і російських селян. На порожніх землях осідали чужоземні  колоністи – німці, болгари, серби, греки, євреї. Виникли великі колоністські господарства. Всього на території Херсонського повіту лише німецькі колоністи в 1804 – 1883 роках заснували 41 село. Їм належало в повіті 64 613 десятин землі. Напередодні реформи 1861 року територія Херсонщини була в основному заселена. Найбільш численну групу населення становили українці-переселенці з Полтавської, Чернігівської та Київської губерній. У 1859 році у Херсонському повіті було 217 населених пунктів, що налічували від 1 до 25 дворів 160 сіл, що мали від 26 до 250 дворів і 28 – з кількістю понад 250 дворів. На початок 60-х років ХІХ ст. сільське населення Херсонського повіту становило 168,2 тисяч чоловік. Проте значна кількість землі лишалась незаселеною. В тому числі і теперішня територія Високопілля з прилеглими селами.

Історія заселення Високопілля сягає ще XVІІІ століття. За повідомленням російського повіреного у справах в Данцігу (Німеччина) Соколовського в 1786 році, коли в місто прибув для вербування колоністів дехто Георг Траппе, в його будинку «с утра до полуночи беспрестанно люди набирались…и наконец, до того дошло, что в скором времени все в городе рукодельные мастера лишились работников своих, слуги и служанки не хотели далее у господ оставаться…а все единогласно кричали: «В Херсон, в Херсон!» (Орлова З.С., Рашнер І.Д. 1993, с.43-44).

І потяглися повозки з міста Данцига в 1789 році через Ригу, а далі німці добиралися в Причорномор’я, на Хортицю і на річку Молочну. Це був північний сухопутний шлях переселення колоністів. Ним прибула на річку Молочну сім’я Дель (Dohl), що пізніше оселилися в нашому краї.

У 1804 році, 1816-1817 і аж до 1842 року йшло найбільш масове переселення німців з Вюртемберга. Шлях переселення починався з міста Ульм вниз по Дунаю, на землі поблизу Одеси, в Бесарабію, Крим і на Південний Кавказ. Саме цим південним морським шляхом прибула в наші краї родина Рауш (Rausch).

На річці Молочній було велике материнське село Mutterdorf.  Воно давало перший притулок переселенцям, навчало мови.

В 1819 році переселення колоністів припинилося. В Пришибсько-Гальтштатському повіті на р. Молочній різке збільшення німецького населення призвело до недостачі землі, бо одержані наділи при поселенні передавались неподільними у спадок тільки наймолодшому сину. Для прикладу, в сім’ї Йогана Деля було десятеро дітей. Тому з’явилось багато безземельних колоністів.

В 1842 році російський уряд перестав надавати пільгові державні наділи колоністам і вони змушені були купувати нові ділянки на приватні і громадські кошти і брати землю в оренду.

В 1861 році в Росії відмінили кріпосне право. У поміщиків не вистачало робочої сили і вони змушені були частину земель продавати. Молочанські колоністи, які володіли капіталом, використали цю можливість. І викупили значну кількість земель у князя Кочубея по ціні 23 крб. 50 коп. за десятину (1 дес.=1.09 га). Це були пасовища, які називали - «безводна земля». На всю округу (теперішній Високопільський район) було лише два колодязі.

Комісія, прислана материнськими колоніями з Молочної, зробила плани нових колоній і розподілила межі між окремими селами. Всі двори були шириною 73.5 метри і 196 метрів у довжину (1.5 га).

Кожна колонія крім назви одержала ще й номер. Переселенці з Молочної тягли жереб. Номер визначав майбутнє село чи хутір.

В другій половині ХІХ ст. з 1869 по 1882р.р. в північно-західній частині Херсонського повіту Херсонської губернії, на викуплених у землях переважно у князя А.В.Кочубея, виникли поселення, засновані німцями-колоністами і менонітами, які переселились з Пришибської і Ейгенфельдської волостей (колонії Пришиб, Гофенталь) Мелітопольського повіту Таврійської губернії. У 1869 році ними заснована колонія Кронау, яка й стала центром теперішнього селища Високопілля. Доказом цієї дати заснування Кронау є закладна грамота, яка була знайдена в металевій капсулі в ході перебудови і реконструкції євангелістської кірхи (теперішній будинок культури) в 60-х роках ХХ століття, в якій чітко зазначено:

«Початок заселення 1869 року від Різдва Христового»

Назва Кронау походить від німецького населеного пункту Кронау поблизу Карлсруе в землі Баден-Вюртемберг, звідки в кінці XVІІІ ст. прибули німці-колоністи на річку Молочну Мелітопольського повіту Таврійської губернії (тепер Запорізька область) а в 1869 році переселились на теперішню територію Високопілля. І назвали новий населений пункт як свою історичну Батьківщину. Саме так зазначено в книзі Конрада Дусселя «Кронау. Історія і сьогодення»: «німецькі переселенці заснували так звані дочірні колонії – і одна з них Кронау в Орлофському повіті, що був заселений у 1860 -1870 рр… нове Кронау саме по собі було евангелістським, тому тонкі зв’язуючі лінії ведуть назад до Баденського Кронау».

Фріда Шуллер, уроженка Високопілля, згадує, що її предки по батьківській лінії Рауші, прибули на південно-українські землі з німецького Кронау і були одними з перших поселенців його.

В перекладі з німецької мови Кронау означає - «підвищення серед низовини» або «висока місцевість», «високе поле».

Колонія зводилась за чітким планом: прямі і широкі вулиці, будинки з цегли і каменю, квітники. В центрі села – кірха, або церква, адміністративний будинок, школа.

В перші десятиріччя існування Кронау основну масу його населення становили німці-лютерани. Вони витримували всі обряди та звичаї своїх предків, розмовляли німецькою мовою хоча і частково орусівшою. Перші поселенці прибули в Mutterdorf (Мангейль), що за теперішнім залізничним переїздом по вулиці _________________, навпроти Свято-Успенського храму. Серед них – родини: Дель, Рауш, Нейбергер, Мьольман, Кноблаух, Шмідт, Штейн, Гофман, Кремзер, Шамей.  Побудовані спочатку мазанки – скоро зникли, і на їх місці були побудовані красиві цегляні будинки.

З притаманною німцям акуратністю, старанністю і передбачливістю будувався двір і всі господарські споруди. Будинки, як правило будували з білого каменю-вапняку старанно підганяючи його один до одного. Клали на вапновому розчині. Під одним дахом розміщалися будинок господаря з причілкової сторони далі йшло приміщення для зберігання зернофуражу. Підлога в цьому приміщенні була вимащена глиною і повапнована (щоб була суха і не відсиріло зерно).

З комори можна було потрапити до хліва, де стояла корова та утримувались свині та птиця. Тут підлога була цегляна (з червоної цегли). Цегла була не гладенька, а шершава, щоб тварини не розчахнулись. На північну сторону з хліва були дверці для викидання органіки від тварин і яма, в якій вона доводилась до стану сипцю (тут її змішували з землею і давали визріти 2-3 роки). Завершувався комплекс сінником з великими ворітьми в які можна було заїхати гарбою (спеціальною бричкою для перевезення сіна і соломи). Тут в сіннику був колодязь, вимощений червоною цеглою, яка випалювалась напівовальної форми, спеціально для цього. З коридору між житлом і коморою був вхід у підвал, який як і колодязь вимуровувався. На горищі в димарі була змонтована коптильня. Вона всередині оббивалась виструганими дошками, мала спеціальні пристрої, щоб вішати призначене для копчення і дверцята. Дах крили червоною або жовтою черепицею, або невеликим квадратним шифером. На причілковій стіні прикріплялись перші літери імені і прізвища володаря. Сьогодні такі літери можна побачити на будинку, що по вулиці Банковій. Дві німецькі літери «КZ». Жив там до війни Карл Циллер. Майже не перебудовані приміщення німецьких садиб збереглися на вулиці Кобзаря.

Двір обгороджували цегляним парканом з невеликим черепичним дашком. Залишки таких парканів можна бачити в садибах деяких старих високопільських дворів. На головних вулицях (тепер Визволителів і Банкова) доріжки вимощували цеглою. У бідніших господарів будинки будувалися із саману, але розміщення жилих і підсобних приміщень в основному витримувалось. Значною проблемою була вода. Тому спільно, декілька сусідів разом, копали великий колодязь для господарських потреб. Ті, хто жив у Високопіллі до Другої світової війни і невдовзі після неї, пам’ятають такі колодязі до трьох метрів в поперечнику з великими (до 50 літрів) відрами. Коловорот був з ручками, як штурвал у корабля. Це робилось для зручності. Витягували таке відро, як правило вдвох, бравшись за ці штурвали з однієї і з іншої сторін коловорота. Такі колодязі особливо рятували в роки із засушливим літом, бо були глибокими і мали великий об’єм води.

В колонії підтримувався строгий німецький порядок. Доріжки щоденно обчищались від бруду, а взимку від снігу. Якщо була ожеледиця, то їх посипали свіжим коров’ячим кізяком змішаним з соломою. Він своїм теплом розтоплював льодову кірочку. Незважаючи на дефіцит води, колонія все більше обсаджувалась деревами фруктовими і декоративними. Особливо привабливою вона була навесні та влітку, кули буяли цвітом плодові дерева, а ошатні будиночки потопали в зелені кленів, тополь та акацій.

Своєрідним був і одяг (корсаж, кофта, сукні, черевики з пряслами – у жінок. Та короткі штани, безрукавки, сорочки – у чоловіків). В їжі домінувала картопля, хліб, кльоцки, ковбаси, сосиски, пиво, чай, кава. А святкову їжу складали гуска, свинина з капустою, печиво, борщ, пряники.

Колоністи складали сільське товариство, яким керував сільський схід та сільський приказ – староста – шульц, писар. Громада несла спільну відповідальність за виконання податків та повинностей. Статут колонії зобов’язував німців мати достатню кількість засобів виробництва і передбачав покарання за «безгосподарність і лінощі».

Отже колонія мала адміністративне самоврядування, що давало їм свободу  і створювало умови праці для соціального поступу.

Колоністи займались переважно землеробством (пшениця, жито, овес, ячмінь, сади і городи). Тримали багато худоби та птиці, займались ремеслами і торгівлею, садівництвом, виноградарством, шовківництвом, вирощуванням тютюну. Їм були притаманні письменність, релігійність, економічна розвиненість, відсутність забобонів, лояльне ставлення до держави і законів. Німкеня була господаркою хати, але всі найважливіші питання вирішував батько, який дбав про добробут і майно, дітей. Серед німців-колоністів за рівнем добробуту на першому місці були протестанти: найбільш працездатні, законослухняні і сумлінні.

Умови для ведення сільського господарства були сприятливими, тому колонія Кронау порівняно швидко зростала. У 1871 вона стала волосним центром. Уже в 1886 році в колонії налічувалося 64 двори з 352 жителями. «Список населенных мест Херсонской губернии и статистические данные о каждом поселении» виданий губернським статистичним комітетом в 1896 році в м. Херсон свідчить, що Кронауцька волость мала площу 210 квадратних десятин, дворів – 611, жителів – 3879.

У волосному центрі – німецькій колонії Кронау – дворів 71, жителів – 610 (323 чол., 287 жін.). До волості входило 10 колоній:

Кронау №8 - Високопілля

Ней-Мангейм №11 - Мар»янівка

Ландау №3 - Потьомкіне

Ніколайталь №6 - Микільське (зникло)

Фірстенталь №5 - Любомирівка

Фірстенфельд №7 - Князівка

Шенталль № 2 – Краснояр (зникло)

Ебенфельд №4 – Брусилово (зникло)

Ейгенталь №9 - Ольгіне

Ейгенфельд №1 – Суворівка (зникло)

Та три хутори: Гохвельд, Грінфельд, Зенфельд

В цьому ж документі зазначено, що у волосному центрі на той час були: волосне управління, початкова сільська школа на 59 учнів (28 хлоп., 31 дівч.) у 1880 році побудоване, поштове відділення, аптека, 3 склади землеробських засобів, пивоварний завод, оптовий склад вина і спирту, 2 лісних склади, 2 оптових склади виноградного вина, 5 лавок, корчма, винний погріб, 3 ярмарки. В колонії Ней-Мангейм був римо-католицький молитвенний дім і в Кронау – євангелістська кірха, фундамент якої був закладений у 1895 році пасторами: Йоган фон Торнс, Осс та Торне. Таким чином інтенсивно розвивалось сільське господарство, товарно-грошові відносини. Архівні документи відображають різноманітні форми господарської діяльності німців, їх значний вклад в економічний розвиток нашого краю.

В 1878 році в Мангеймі Шміткель Йоган Генріхович заснував черепично-цегельний промисел, де за рік 20 працівниками виготовлялось 280 тис. штук цегли і 180 тис. штук черепиці.

В 1898 році Крейслер Август Іванович володів пивоварнею в Кронау. Тоді з кінця ХІХ століття набуває розмаху борошномельне виробництво. У 1894 році Шамей Франц Францович, переселенець з Пришибу на хуторі Зенфельд заснував борошномельний промисел. У 1876 році було закладено будівництво 2-х кам’яної мельниці з простим помолом родиною Раушів. У 1896 році цей млин викупив і розширив російський купець Андрій Іванович Торлін (…. – 1907 рр). Його справу продовжив син – Юхим Андрійович Торлін.

В 1900 році товароббіг 17 торгівельних підприємств Кронау складав 145 тис. крб. тричі на рік тут влаштовувались ярмарки, на які з’їжджався торгівельний люд з навколишніх колоній.

Господарства німців-колоністів були міцними. Община дбала про забезпеченість кожної сім’ї. Вже в 1902 році 1920 десятин общинної землі розподілялися між німцями-колоністами Кронау наступним чином:

Наділ до 1 дес. мали 26 господарств

Наділ до 2 дес. мало 1 господарство

Наділ від 3 до 5 дес. мало 1 господарство

Наділ від 15 до 20 дес. мало 1 господарство

Наділ від 25 до 30 дес. мало 2 господарств

Наділ від 30 до 40 дес. мало 7 господарств

Наділ від 40 до 50 дес. мало 18 господарств

Наділ більше 50 дес. мало 11 господарств

Вже в перші роки існування колонії на сезонні роботи сюди приїздили малоземельні та безземельні селяни-українці з Полтавської та Чернігівської губерній. Частина заробітчан, відпрацювавши сезон, залишались зимувати в Кронау. Пізніше одружувалися, заводили господарство і жили разом з німцями, зачасту добре вивчаючи їх культуру, мову і звичаї. Поступово в селищі склалися чотири общини: німецька, українська, російська та єврейська. Вони були різними за чисельним складом, проте відігравали помітну роль в житті волосного центру. Представники національних общин часто одружувались між собою і з’являлись німецько-українські, українсько-російські сім’ї.

Серед колоністів була значна соціальна нерівність, але соціальної напруги не було. Попри різницю в заможності, всі колоністи працювали і їх побут та спосіб життя були подібними.

Колонія росла, оббіг її головних промислових підприємств збільшувався з кожним роком. Найбільшим промисловим підприємством став паровий млин. Дешевизна робочої сили та необмежена кількість зерна, що поступала від колоністів давали можливість поставити справу, як говориться, на широку ногу.

В цей час в Голандії німець Дорлінг почав випускати парові котли для млинів. Еміль Рауш і Ганс Ейзер їздили за таким котлом в Керч у1914 році, який прибув з Голандії. Спочатку був встановлений котел, який топити соломою. На підприємстві була навіть посада соломовоза. В середині 30-х років ХХ ст. встановлено ще один паровий котел, який топився вугіллям. Машиністом-механіком працював Еміль Рауш з 1914 по 1941 роки, а опалювачем – Порожняк Леонтій.

Підприємство обслуговувало близько 30 робітників, які за добу виробляли 14,5 тон борошна 9 сортів. Млин Торліна мав п’ять вальцевих та два жорнових агрегати. Паровий млин меншої потужності (дві вальцевих та одна жорнова установка збудував у 1911 році німець Гоффман в сусідній колонії Мангейм. Безкомпромісна боротьба призвела до того, що через 5 років Торлін купує млин Гоффмана і робить його своєю власністю. Високу марку торлінського борошна знали не тільки в Російській імперії але й за її межами.

Економічне зростання колонії сприяло тому, що на залучені в населення кошти, почалося будівництво гімназії в центрі Кронау. Будівельний камінь заготовляли в кар’єрах Архангельського і підводами перевозили в село. Ім’я інженера  цієї чудової споруди, на жаль, не збереглося.

У 1912 році в Кронау почала працювати приватна чоловіча гімназія з німецькою мовою навчання, де переважно навчались діти багатих колоністів.

До 1915 року приміщення закладу належало Кронауському товариству «Просвіта», а в кінці 1945 року правління постановило передати його в розпорядження «учбового начальства, крім однієї кімнати, яку займало товариство. Заклад переживав недостатню кількість кадрів і навчально-методичного забезпечення, особливо підручників на німецькій мові, які іноді за сприяння товариства «Просвіта» приходили з Німеччини.

Так у 1916 році не викладалися Закон божий, геометрія, правознавство, латина, малювання, каліграфія.

Члени правління товариства «Просвіта» (відомі прізвища О.Гоффман і Карл Міхель) підібрали викладацький склад закладу:

Директор – барон Олександр Теофілович Ропп

Викладач російської мови та словесності – Євгенія Гаврилівна Лолопуло

Вчитель математики та фізики – Степан Фанаітович Карагіоз

Вчитель німецької мови, історії, географії – Оскар Вікторович Шварін

і просили комісаріат одеської шкільної округи затвердити його. Вони одержали позитивну відповідь. В цей час у гімназії навчалось 150 дітей. Цей навчальний заклад встиг зробити лише один випуск, як гімназія.

У  1917-1918 роках повноваження директора змішаної шестикласної гімназії виконував Вольдемар Фердинандович Бремнель. У 1919 році після жовтневої революції гімназія була реорганізована у Високопільську середню школу №1 з німецькою мовою навчання. У 1924-1929 роках учнем цього закладу був доктор економічних наук, професор Володимир Васильович Веселаго. В даному приміщенні школа перебувала до 1973 року, а потім була переведена в новобудову.

 

На початку ХХ століття значному економічному підйому в німецькій колонії Кронау сприяло будівництво залізниці. Виробництво борошна у величезних об»ємах вимагало його своєчасного і якісного збуту. Надзвичайно підприємливий Торлін домігся всіма правдами і неправдами внесення змін до затвердженого царським указом проекту будівництва залізниці Херсон – Мерефа через Кронау.    У 1916 році з’явився перший потяг на околиці колонії, де була збудована залізнична станція.

З 1914 року відбуваються різкі зміни в житті німецького лютеранського села Кронау. Економічне зростання з однієї сторони на 1913 рік завдяки німцям-колоністам, а з другої антинімецька кампанія в роки першої світової війни 1914 – 1918 років. В документах нотаріального архіву Херсонського окружного суду від 2 лютого та 13 грудня 1915 року збереглись повідомлення про узаконення конфіскації земель і майна колоністів Херсонського повіту та обмежень в діяльності общин.

В цей же час відбулись корінні зміни в топоніміці німецьких волостей, коли всі населені пункти з німецькими назвами були перейменовані на російські. У 1915 році Кронау було перейменоване на Високопілля за його місцем на високому вододіллі Дніпра й Інгульця та південних відрогах Надніпрянської височини. А сусідні колонії Мангейм і Фірстенталь стали називатися селами Мар’янівка і Любомирівка.

А в житті німців-колоністів почався драматичний період.

Події 1917 – 1921 років перетворили наш край в арену безперервних бойових дій. Влада у колонії контролювалась ЦР, Директорією, більшовиками, австро-німецькими військами, білогвардійськими арміями Денікіна і Врангеля, повстанськими загонами Махна та іншими військовими формуваннями. Заможні німецькі сім’ї не брали участі у цих воєнних діях, слугували всім воюючим джерелом поповнення запасів продовольства і фуражу, нерідко стаючи об’єктами відкритих пограбувань. За свідченням очевидців, з 1918 року німцям треба було сплачувати 40% прибутку в казну держави (до цього часу були звільнені).

Німецькому селу Високопіллю в роки встановлення Радянської влади довелось пережити безліч адміністративних змін. Так з 1 червня 1919 року Декретом ВУЦВКу Високопільська волость населена переважно німцями передавалась новоствореному Криворізькому повіту Катеринославської губернії. З 1923 по 1925 рік Високопілля і німецькі населені пункти Високопільської волості входили до складу Апостолівського району Криворізького округу. З 1925 року, згідно Постанови РНК УРСР «Про виділення національних районів і рад» від 29.08.1924 року Високопілля стає районним центром з переважаючим німецьким населенням (14 тис. чол. В тому числі 12410 (89% - німці). 7 квітня 1926 року у Високопіллі відбувся з’їзд Рад новоутвореного району.

Аграрні перетворення, які призвели до втрати більшої частини земель німцями-колоністами (з 1923 року залишали по 2 га на кожного члена родини), грубі порушення законності з боку органів влади, обмеження прав і свобод, переслідування за релігійні переконання призвели до еміграційних настроїв в німецькому середовищі. Німці-меноніти виїхали, найбагатші емігрували в Канаду.

На початку 20-х років у Високопіллі відкривається лікарня, в якій обслуговували хворих лікар та 5 чоловік середнього медперсоналу. Діти навчались у початковій і семирічній школах, дорослі відвідували гуртки ліквідації неграмотності. У 1926 році у селі було 87 дворів і 829 жителів. В період колективізації у Високопіллі утворилося 4 колгоспи. У квітні 1926 року німецька община організувала товариство по спільному обробітку землі «Роте фройндшафт». Товариство об’єднувало 18 господарств (106 їдоків) і мало 202 га землі. Головою був обраний німець Йоган Філонович Естерлейн, який безмінно керував господарством до 1939 року.

В 1927 – 1928 роки у Високопіллі організовуються колгоспи ім. Шевченка, «Ауфбау», «Нейдорф», «Роте фройндшафт». В 1927 році районні організації забезпечили артілі сортовим насінням, організували 20-денні агрокурси, провели землеустрій. Восени 1927 року після успішного завершення збирання врожаю Херсонський окружний виконком виділив колгоспам кредит у сумі 3 тис. крб. на ці кошти кожна артіль придбала по одному трактору «Фордзон». Це дало можливість колективним господарствам провести весняну оранку 1928 року на площі 740 га.

В 1930 році у Високопіллі створюється машинно-тракторна станція, яка обслуговувала колгоспи Високопільського і частково Великоолександрівського районів. Уже в 1933 році Високопільська МТС мала 55 тракторів і 7 комбайнів. Були націоналізовані млин Торліна, винні і лісний склади.

У 1933 році провідною промисловою галюззю як і попередні роки була борошномельна  (перероблено 13 тис. 600 тон зерна на 4 млн.892 тис. карбованців), завідуючим Високопільським млином у 1932 – 1933 рр. Конрад Фрідріх Августович.

Отримало розвиток шовківництво. Цього ж року було здано 4 тони коконів.

У Високопіллі працював добре оснащений маслозавод, який обслуговував Високопільський і Апостолівський райони, а майже вся продукція йшла на експорт. Директором маслозаводу був Василь Іванович Табаков. (Держ. Архів Херсонської області, ФП-150, опис 4, арк.1, протоколи засідань комісій по чистке партии, с.1, 33)

Успішно працював оснащений елеватор. Його ємність становила  400 тон. Тут працювало 27 чоловік. Не менш напружено працював і цегельно-черепичний завод (за 1934 рік вироблено 4 млн. 100 тис. штук черепиці, цегли – 400 тис. штук).

В 1930 році округи були ліквідовані і Високопільський німецький район перейшов в підпорядкування центру. В 1932 році Високопільська німецька сільська рада увійшла до складу Дніпропетровської області.

В 1935 році Високопілля було перейменовано на Фріц-Геккертово на честь німецького комуніста Фріца Геккерта. 70 % його жителів – це німці. В цей час добробут почав зростати завдяки напруженій праці, з’явились нові будинки. Діяла лікарня на 50 ліжок. Діти навчалися у двох середніх школах з українською та німецькою мовами викладання. Жителів Високопілля обслуговувала бібліотека з книжковим фондом в 10 тис. примірників, діяла стаціонарна кіноустановка.

В 1937 році Фріц-Геккертово і район були виведені з Дніпропетровської області і переданий Миколаївській. У 1939 році район був ліквідований, а всі сільські ради, в тому числі Високопільська перейшли до Великоолександрівського району.

Чому район було ліквідовано? На це питання дає відповідь страшна історія 1937 та подальших років репресій. У 1934 році головою Фріц-Геккертівського райвиконкому був призначений Туссінгер Микола Францфович – уроженець Австроугорщини, німець за походженням. У 1913 році він як член Соцпартії Америки створив в США сільськогосподарську інтернаціональну комуну, в яку входили 37 чоловік. На прохання Радянської влади для надання технічної допомоги Туссінгер і 12 комунарів прибули до Росії і в 1922 році в Каховському районі створили сільськогосподарську комуну імені ІІІ Інтернаціоналу. У 1934 році після закінчення Одесько-німецької партшколи Туссінгер М.Ф. був направлений у Високопілля головою райфінкомвідділу, згодом - райвиконкому.

У 1938 році під час масових репресій більшість інтелігенції німецької національності було звинувачено в шпигунстві і антирадянській діяльності по сфальсифікованій справі повстання німців Фріц-Геккертовського району проти Радянської влади.

По звинуваченню в антирадянській діяльності були арештовані Туссінгер Микола Францфович та Мільке Аскольд Едуардович, народний суддя Фріц-Геккертівського району, польський німець, колишній комунар комуни імені ІІІ Інтернаціоналу. За архівними документами Туссінгер 26 вересня 1938 року розстріляний. Така ж доля спіткала багатьох німців, в тому числі і 12 комунарів, що прибули із США.

У 1938 році заборонено викладання німецькою мовою в середній школі. В 1939 році всім етнічним німцям дозволили взяти з собою 50 кг вантажу, погрузили у вагони і вивезли в Казахстан або за Урал.

За період з 1929 по 1941 роки з Високопілля депортовано 71 німця. В роки Другої світової війни окупаційна влада повернула Високопіллю його історичну назву – Кронау. У 1944 році відновила свою роботу Високопільська сільська рада. У 1946 році вийшла Постанова уряду УРСР про виселення абсолютно всіх німців. Цим документом була поставлена крапка в історії німців-колоністів на території нашого селища.

Німецькі колоністи залишили відчутний слід в історії та культурі нашого краю. Представники другого і третього поколінь бюргерів стали досвідченними хліборобами і садівниками. Вони облаштували побут відповідно національному, німецькі села і хутори поступово стали зразком ефективного ведення сільського господарства, передових агротехнологій і механізації ручної праці. Парові мельниці, механічні косарки, багатоступеневі борони першими запровадили німці. Вони навчились створювати родючий гумусний грунт і розвели в степу фруктові сади.

Пунктуальність і працелюбність, цілеспрямованість і настирність, законослухняність і воля до життя – ці риси німецького національного характеру збереглись у колоністів наступних поколінь.

 

 

 

 

 

 

 

Додати коментар


 

 

 

 

 


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

FB-Група Високопільськой ОТГ

Группа Високопільської громади в соцмережі Фейсбук

Погода

 

А ти передплатив газету?

Районна газета

Передплатний індекс - 61667
Будь в курсі новин!

_______________

Офіційні сайти

 

Асоціація міст України

Статистика

1950532
CьогодніCьогодні2578
ВчораВчора2591
На цьому тижніНа цьому тижні5169
У цьому місяціУ цьому місяці61579
З початкуЗ початку1950532

Besthosting


Найновіше