Skip to content
Додому Нормативно-правові акти Рішення виконкому Газифікація району: згадати, як все починалося

Газифікація району: згадати, як все починалося Друк
Субота, 31 серпня 2013, 19:43

25 років тому у район прийшов природний газ

18 серпня 2013 року виповнилося 25 років відтоді, як у Високопіллі було запалено пробний факел природного газу від щойно збудованого підвідного газопроводу. Саме з того дня почалася газифікація району, яка, як відомо, триває й до сьогодні, бо не газифікованими з так званих центральних садиб ще залишаються Новопетрівка і Новомиколаївка. Крім них, у чергу на газифікацію настійливо проситься і Новогригорівське Малошестірнянської сільради.

Поки ще живі ті люди

З пропозицією пригадати події тих часів звернувся екс-мер Високопілля Олександр Білоусько: «Сашко, маю до тебе справу! – ще здалеку гукнув Олександр Петрович, – вказуючи на мене рукою, мабуть, для більшої переконливості. – Цього місяця – 25 років, як у район прийшов природний газ. Як гадаєш, чи не нагадати усім нам про ту подію? Як не як, а це значна віха у нашій історії.

Можна звернутися до людей, які безпосередньо цим займалися, пригадати, як воно було прокладати газопровід у район, газифікувати села… Поки багато з них ще живі і пам’ять жива».

 

А й справді, чи пам’ятаємо ми їх, фундаторів газифікації району, хто у ті часи не плив за течією, а наполегливо працював, долаючи перепони, щоб люди у районі отримали кращі умови для життя, а район, як адміністративна одиниця, – перспективи розвитку? Для цього треба мати неабиякий хист, ентузіазм і енергію, що підкріплюються почуттями патріотизму і відповідальності перед наступними поколіннями, хай би як пафосно це не сприймалося.

Висувати у пріоритети стратегічні завдання

З Алімом Івановичем Ратушним, тогочасним головою виконкому районної ради, зустрівся у нього вдома. На питання, що спонукало керівництво району тоді зайнятися газифікацією, почав здалеку:

– На момент відновлення району у грудні 1966 року його населення складало 24 тисячі 300 чоловік. А вже коли став головою райвиконкому у 1982 році, воно зменшилося до 18 тисяч 700. Зверніть увагу, про демографічні проблеми в Україні, пов’язані з природнім скороченням, тоді ще не йшлося. Відтік населення з району скоріше свідчив, що люди виїжджали у пошуках кращих умов життя. Село відставало у своєму розвитку від міста, збільшуючи розшарування міського і сільського населення доступністю до благ цивілізації.

На той час Високопільський район першим в області побудував дороги з твердим покриттям до всіх своїх населених пунктів. Але з обласним центром єдиний не мав асфальтованого сполучення.

Раніше, працюючи заступником голови райвиконкому, акцентував увагу керівництва району на цьому, а також на необхідності вирішення проблем, пов’язаних з забезпеченням людей якісною питною водою, природним газом, але підтримки не отримував.

 

Під лежачий камінь вода не тече

Щоб звернути увагу на наші проблеми, керівництву області, яке приїздило до нас, показували не досягнення, а в першу чергу проблемні об’єкти: дитсадки, школи, клуби, дороги. І це подіяло. За підтримки голови облвиконкому Василя Кириловича Метляєва, його заступника Олександра Євгеновича Вербицького та Олександри Іллівни Кобзун 1 березня 1984 року облвиконком прийняв рішення про надання допомоги Високопільському району у вирішенні питань соціального розвитку. У цьому рішенні був пункт доручити виробничому об’єднанню «Херсонгаз» внести пропозиції облвиконкому по газифікації Високопільського району.

Раніше в районі вже велася активна робота у цьому напрямку. Було сформовано команду, яка займалася питаннями газифікації. В управлінні сільського господарства, яке на той час очолював Петро Петрович Желєзняк, було введено посаду спеціаліста по газифікації, і на неї призначено Івана Павловича Ніженця. Потім цими питаннями вже займався районний відділ капітального будівництва, де працювали Іван Дмитрович Третяк та Анатолій Якович Лісовий.

Проводилася робота по вивченню досвіду сусідніх Апостолівського і Широківського районів щодо вирішення питань розвитку інфраструктури територій. У першу чергу для нас цікавими були питання газифікації.

На штурм столичних кабінетів

2 листопада 1983 року голова райвиконкому Алім Іванович Ратушний виїхав до Києва у Держплан України з листом облвиконкому стосовно газифікації району і купою аргументів що підтверджували необхідність будівництва підвідного газопроводу в район. Заступник голови Держплану Вітольд Павлович Фокін, вислухавши прохача, доручив відповідним відділам внести пропозиції до плану. За тим довелося «штурмувати» й інші кабінети столичних чиновників нижчого рангу, й там домагатися позитивних для району рішень.

Іван Павлович Ніженець виїхав до Харкова у «Харківтрансгаз», яке займалося газифікацією Криворізької ДРЕС-2, міста Зеленодольська та інших населених пунктів. Ліміти споживання газу Зеленодольською газорозподільчою станцією використовувалися менше, ніж на 50%. Таким чином нам цієї решки було цілком достатньо, і ми мали сподіватися на врізку свого підвідного газопроводу до Зеленодольської ГРС. Висновок «Харківтрансгазу» був позитивним для нас. Також не було заперечень і з боку керівництва електростанції.

У червні 1984 року проходили вибори депутатів Верховної Ради СРСР. Від Херсонщини у Раду Національностей балотувався Олесь Терентійович Гончар. Він і раніше надавав посильну допомогу району у вирішенні різноманітних питань, і ми не могли не використати і цей додатковий важіль, а тому виборці Високопільщини на зустрічі дали кандидату наказ сприяти газифікації району.

18 березня 1985 року делегація Херсонської області у складі заступника голови облвиконкому О. Є. Вербицького, заступника голови облсільгоспуправління А. Ю. Дрегваля, начальника виробничого об’єднання «Херсонгаз» Є. М. Коренєва, а також голів райвиконкомів Бериславського, Нововоронцовського та Високопільського районів була відряджена до Москви у Держплан і Газпром СРСР для вирішення питань газифікації трьох районів Херсонщини. Зустріли делегацію у цих відомствах без особливої приязні. «Что, хахлы, приехали Москву посмотреть? Ваши вопросы решайте в Киеве».

Оскільки всі наші питання у Києві були вирішені, єдиний наш район отримав підтримку у Держплані СРСР і дозвіл на проектування підвідного газопроводу Зеленодольськ – Високопілля. Але за умови, що його протяжність не перевищуватиме 25 кілометрів.

Біг з перешкодами

Вміститися у 25 кілометрів протяжності газопроводу виявилося складніше, ніж здавалося попервах. Адже по карті від Зеленодольської ГРС до Високопілля всього нічого – 9 кілометрів. Розглядалися кілька маршрутів прокладки газопроводу, але жоден з них не вміщався у 25 кілометрів. Лише завдяки добрим стосункам і домовленості з керівництвом електростанції, яка засипала болото шлаком по шляху прокладки труби і сільради Великої Костромки, яка дозволила вирівняти маршрут навпрошки через поле, вийшло 23,6 кілометра.

З пошуком проектувальника теж виникли проблеми. Проектні інститути, які спеціалізувалися на таких об’єктах, були повністю завантажені розробкою проектів ділянок газопроводу Уренгой – Помари – Ужгород. За нашу справу згодився взятися інститут «Агропроект». І хоча для нього це було перше проектування газопроводу, виконав замовлення якнайкраще. Інженером проекту був Леонід Григорович Даниленко.

Підрядником будівництва стало будівельне управління № 8 тресту «Укртрубоводбуд», його дільниця № 4, яку очолював Т. В. Трофімов.

А ось з фінансуванням спочатку ніяк не виходило. Колгосп імені Шевченка, який формально виступав замовником будівництва, за жодних умов не міг забезпечити суми у 966 тисяч рублів. Вихід знайшли, звернувшись у Міністерство житлово-комунального господарства України. Там отримали підтримку і необхідні кошти. Адже район зарекомендував себе з гарного боку. Раніше, коли ми будували дренажні систему, впоралися із завданням з випередженням графіка на 6 місяців.

Проблемою виявилося і провести випробування прокладеного газопроводу. Відповідної техніки, щоб створити у майже 24-кілометровій трубі необхідний тиск, не знайшлося. Вихід – у Держплан і Газпром за дозволом провести випробування газом. Отримали згоду, і відкрили заслінку. Браку не виявилося. Державна комісія підписала акт про приймання об’єкта в експлуатацію.

У пошуках споживача

18 серпня 1988 року у Високопіллі було запалено пробний факел природного газу. Першим споживачем блакитного палива було вирішено зробити районну лікарню. Величезна споруда споживала за рік 2 тисячі 300 тонн вугілля і не забезпечувала нормального температурного режиму в приміщеннях.

Паралельно велося проектування і будівництво газової котельні, і менш як за 3 місяці роботи були виконані. 6 листопада 1988 року інспекція Держтехнагляду прийняла котельну в експлуатацію.

І прийшло свято

11 листопада у райцентрі відбувся мітинг з нагоди відкриття першої котельні на природному газі. Його відкрив голова виконкому Високопільської селищної ради Олександр Білоусько. Він подякував будівельникам, які у найкоротші строки проклали газопроводи середнього та низького тиску і ввели у дію котельну райлікарні. Присутній на урочистостях депутат обласної ради від Високопільського виборчого округу Олександр Вербицький вручив державну нагороду Івану Павловичу Ніженцю, який від початку втілення ідеї газифікації і до пуску першого споживача природного газу в районі виявив справжній трудовий героїзм.

У роботах по прокладці підвідного газопроводу, розвідних мереж і газифікації райлікарні брали активну участь і підприємства району. Зокрема, радгосп «Високопільський» – К. А. Лупєєва, колгосп ім. Шевченка – М. С. Закурдаєв, РТП – В. О. Ворона, райагробуд – М. М. Дімке, РЕС і ЕМ – О. М. Босюк, міжколгоспдорбуд – О. Г. Савченко, Високопільська селищна рада – О. П. Білоусько. Це була справді народна будова, яка увінчалася новою віхою в історії розвитку Високопільщини.

На той час район став шостим з вісімнадцяти районів області і першим на правобережжі, куди прийшов природний газ.

Далі газифікація розвивалася на Князівку і Потьомкине. Переобладнувалися котельні райцентру під голубе паливо. Населення почало газифікувати свої помешкання лише з 1990 року.

Паралельно з газифікацією Високопільської селищної ради не забували і про зарічненські села – Кочубеївку, Орлове, Пригір’я, Заградівку. При будівництві підвідного газопроводу до Великої Олександрівки вдалося скоригувати його маршрут через землі району і таким чином газорозподільчу станцію спроектувати у Кочубеївці.

Активну позицію по газифікації Кочубеївки виявив керівник місцевого господарства, депутат обласної ради Анатолій Іванович Чапленко. Він віддав службовий автомобіль «Волга» тресту «Кривийріггазбуд» за будівництво 6 кілометрів розподільчих газових мереж по селу, а сам їздив бензовозом.

Маючи досвід і підтримку державних республіканських і союзних установ, особисті стосунки, шлях з газифікації населених пунктів району, розташованих на правобережжі Інгульця, було пройдено швидше і якісніше.

У подальшому естафету по газифікації району пронесла голова районної ради Наталя Василівна Буттєва. Керуючись республіканською програмою по газифікації, за підтримки голови облдержадміністрації Бориса Віталійовича Сіленкова, керівників обласних служб газифікували села Заградівку, Орлове, Малу Шестірню, Нововознесенське, Архангельське, Зарічне, станцію Блакитна.

Записав Олександр ЄФРЕМОВ.
Фото з архіву Олександра Білоруська.

 

 

 

 

 

 


А ти передплатив газету?

Районна газета

Передплатний індекс - 61667
Будь в курсі новин!

_______________

Офіційні сайти

Besthosting


Найновіше