Skip to content
Додому Безпека життя
Безпека життя
Нещасні випадки на виробництві та їх розслідування Друк
Четвер, 30 січня 2020, 12:38

Стрімкий розвиток технологій і виробництва повсякденно підвищують вимоги до якості виконання службових обов’язків кожного працівника, що, в  першу чергу, стосується дотримання правил техніки безпеки, виконання яких є запорукою збереження працездатності і навіть життя.

Одним із основних показників стану охорони праці є рівень виробничого травматизму та професійної захворюваності.

Бериславське відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Херсонській області (далі - Відділення), відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” здійснює заходи щодо реалізації державної політики у сфері соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань на підприємствах-страхувальниках в Бериславському, Високопільському, Великоолександрівському та Нововоронцовському районах. Серед страхувальників Відділення багато таких, які в повній мірі виконують вимоги законодавства з охорони праці, успішно вирішують питання недопущення нещасних випадків на виробництві, по збереженню здоров’я та життя працівників. Але стан виробничого травматизму та профілактичної роботи на деяких підприємствах на сьогоднішній день безумовно викликає стурбованість.

Відповідно до статті 13 Закону України “Про охорону праці”  роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.  Сьогодні головною фігурою в економіці став власник, найчастіше приватний, який, нажаль, звертає свою увагу на питання створення безпечних умов праці для працівників тільки після настання нещасного випадку.

Основними причинами виробничого травматизму є організаційні причини, а саме: порушення трудової і виробничої дисципліни через невиконання вимог інструкцій з охорони праці та невиконання посадових інструкцій у той час коли усунення організаційних причин  не потребує жодних фінансових витрат, а лише бажання керівника і служби охорони праці навчити працівника безпечним прийомам праці та здійснення контролю за їх дотриманням.

Статистика за 2019 рік свідчить, що  найбільша кількість нещасних випадків відбулась через падіння працівників. І що істотно, 60% з них сталися через особисту необережність працівників. Про що це говорить? Перш за все, про те, що нещасні випадки - це результат низької організації роботодавцем трудового процесу, відсутність ефективного контролю з боку посадових осіб підприємства за дотриманням вимог безпеки при виконанні робіт.

В зв’язку з цим хочеться навести приклад нещасного випадку, який стався в 2019 році. Так, на підприємстві харчової галузі, працівник виконував роботу на фугувальному станку без захисного обладнання та відповідної професійної підготовки, в результаті чого травмував руку. Даний приклад вказує не тільки на порушення вимог інструкції з охорони праці але і на  відсутність  контролю з боку посадових осіб підприємства щодо допуску до виконання робіт працівників не за професією.

Хочеться нагадати, що кожний нещасний випадок на виробництві, випадок професійного захворювання підлягає розслідуванню. Для цього існує відповідна процедура, яка визначена встановленим порядком. З першого липня 2019 року діє Порядок розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України  від 17.04.2019 р № 337. Вимоги цього Порядку поширюються на всіх юридичних і фізичних осіб, які використовують найману працю, а також на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту), цивільно-правового договору, на інших підставах, передбачених законом, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання або у фізичних осіб.

Документом передбачено спрощення процедури оформлення документів, необхідних для встановлення факторів, що пов’язують нещасний випадок чи захворювання із професійною діяльністю, розширено коло випадків, які визнаються страховими.

Порядок передбачає  кращу взаємодію з медичними закладами. На запит роботодавця або голови комісії з розслідування заклади охорони здоров’я безоплатно протягом однієї доби надають необхідні для проведення розслідування медичні висновки.

Слід відмітити, що термін давності для розслідування нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь) на виробництві становить три роки з дня їх настання, а спеціальне розслідування нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) проводиться протягом 15 робочих днів.

Оновлений порядок розслідування включає в себе сучасні методи та напрямки роботи, які застосовуються при розслідуванні нещасних випадків.

По-перше, організаційна діяльність, яка спрямована на забезпечення планомірного розслідування окремих видів нещасних випадків на підставі нормативних документів з охорони праці.

По-друге, профілактична діяльність, спрямована на встановлення причин та умов, що сприяли настанню нещасних випадків. Саме у взаємозв’язку цих двох напрямків - практична і теоретична методика розслідування нещасних випадків виявляє своє призначення, сприяючи розробці наукових рекомендацій і запровадженню їх у практику розслідування нещасних випадків.

Оскільки абсолютної безпеки на виробництві в принципі не буває, то кожен працівник має бути готовий до активної протидії небезпекам і до надання першої допомоги потерпілому.

Адже створення безпечних умов праці роботодавцем - найбільш ефективний та універсальний шлях до зниження рівня виробничого травматизму та професійних захворювань і є запорукою збереження життя та здоров’я людини праці. Бережіть себе і своїх близьких, прищеплюйте суспільству правильну модель поведінки, при якій життя і здоров’я є пріоритетними цінностями!

 

 

 
Охорона праці: обов’язки роботодавців і працівників Друк
Неділя, 12 січня 2020, 20:58

Охорона праці: обов’язки роботодавців і працівників

 

Охорона праці — це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності (ч. 1 ст. 1 Закону про охорону праці).

Закон про охорону праці умовно  можна поділити на три пункти:

1) основні положення з реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя та здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні та здорові умови праці;

2) відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

3) закон установлює єдиний порядок організації ОП в Україні.

Дія Закону про охорону праці поширюється на всіх роботодавців (як юридичних, так і фізичних осіб) і всіх працівників.

А от відносини, пов’язані з виконанням робіт за договором підряду або договором про надання послуг, не регулюються КЗпП і не підпадають під дію Закону про охорону праці. Тому вимоги з питань ОП у межах підприємства і на робочих місцях, де виконуватимуться такі роботи, визначають у відповідних договорах за згодою сторін. Про це йдеться в листі Держпраці від 31.03.2016 р. № 3684/2/12-ДП-16.

Крім Закону про охорону праці, система нормативних актів у сфері ОП уключає безліч інших документів: КЗпПЗакон № 1105, нормативно-правові акти КМУ, Держгірпромнагляду, Держпраці* та інших органів, що здійснюють державний нагляд за ОП, а також локальні акти підприємства.

* Нагадаємо: згідно з розпорядженням КМУ від 30.09.2015 р. № 1021-р Держгірпромнагляд було ліквідовано з передачею його повноважень Держпраці.

Не «загубитися» у морі «працеохоронної» нормативки допоможе Покажчик нормативно-правових актів з питань охорони праці. Остання редакція цього Покажчика станом на 15.07.2015 р. затверджена наказом Держгірпромнагляду від 21.07.2015 р. № 41. У ньому перелічено близько 800 документів з питань ОП, прийнятих різноманітними відомствами.

Як бачите, перелік документів, на які слід орієнтуватися керівникам підприємств і фахівцям відділу ОП при аналізі стану робочих місць та обладнання на відповідність безпечним умовам праці, розробці посадових інструкцій та інструкцій з ОП, досить великий. Спробуємо зорієнтуватися в цьому розмаїтті нормативно-правових актів. І перш за все, виокремимо з них основні обов’язки роботодавців і працівників у сфері ОП.

Роботодавець зобов’язаний…

Статтею 153 КЗпП передбачено, що на всіх підприємствах, в установах та організаціях мають бути створені безпечні та нешкідливі умови праці. Хто їх повинен забезпечити? Звичайно ж, роботодавець. Але подробиць із цього приводу КЗпП не розголошує. Це прерогатива іншого документа — Закону про охорону праці. Статтею 13 цього Закону встановлено обов’язки роботодавця щодо організації та функціонування системи ОП на підприємстві. Розглянемо їх.

Так, роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці згідно з нормативно-правовими актами, а також забезпечити дотримання вимог законодавства щодо прав працівників у сфері ОП. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління ОП, а саме:

— створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань ОП, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

— розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня ОП;

— забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

— впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з ОП тощо;

— забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

— забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

— організовує проведення аудиту ОП, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з ОП в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я виробничих факторів;

— розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з ОП, що діють у межах підприємства та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з ОП, безоплатно забезпечує працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з ОП;

— здійснює контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з ОП;

— організовує пропаганду безпечних методів праці та співпрацю з працівниками у галузі ОП;

— вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникненні на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Не завжди роботодавець у змозі впоратися з повним усуненням небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці. У такому разі йому потрібно повідомити про це відповідний орган державного нагляду за ОП. При цьому роботодавець може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві або робочому місці до нормативних вимог.

Відповідний орган державного нагляду за ОП розглядає клопотання роботодавця, проводить у разі потреби експертизу запланованих заходів і визначає їх достатність. За наявності підстав він може, як виняток, прийняти рішення про встановлення іншого строку застосування вимог нормативних актів ОП.

При цьому роботодавець зобов’язаний невідкладно повідомити зацікавлених працівників про рішення зазначеного органу державного нагляду за ОП (ст. 29 Закону про охорону праці).

Фінансування ОП здійснює роботодавець. При цьому витрати на ОП повинні становити не менше 0,5 % від фонду оплати праці за попередній рік

Ця умова стосується всіх підприємств, незалежно від форм власності, і фізичних осіб, які використовують найману працю (ст. 19 Закону про охорону праці).

На підприємствах, в установах, організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, витрати на ОП установлюють у колективному договорі з урахуванням фінансових можливостей таких роботодавців.

Майте на увазі: роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення вимог законодавства про ОП.

Працівники зобов’язані…

Щоб «працеохоронний механізм» працював без збоїв, дотримуватися законодавчих вимог з питань ОП зобов’язані не тільки роботодавці, а й працівники. Так, відповідно до ст. 14 Закону про охорону праці до обов’язків працівників входить:

— дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

— знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з ОП, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

— проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Таким чином, тільки взаємне дотримання роботодавцем і працівником правил з ОП може максимально забезпечити безпечні умови праці для працюючих осіб.

Гарантії прав працівників на охорону праці

Перш за все пам’ятайте:

умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з ОП

Також візьміть до уваги нижченаведені права працівників.

Права працівників на ОП під час укладення трудового договору:

  1. При укладенні трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під підпис про (ч. 2 ст. 5 Закону про охорону праці):

— умови праці;

— наявність на його робочому місці ще не усунених небезпечних і шкідливих виробничих факторів, а також про можливі наслідки їх дії на здоров’я;

— права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

  1. Працівнику не може бути запропоновано роботу, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. При цьому до виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, можуть бути допущені тільки особи, які мають висновок психофізіологічної експертизи (ч. 3 ст. 5 Закону про охорону праці).

«Працеохоронні» права та гарантії під час виконання працівниками трудових функцій:

  1. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства (ч. 1 ст. 6 Закону про охорону праці).
  2. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я, для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля (ч. 2 ст. 6 Закону про охорону праці). Він зобов’язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця.

Факт наявності такої ситуації в разі необхідності підтверджується фахівцями з ОП підприємства за участі представника профспілки, членом якої є працівник, або уповноваженої працівниками особи з питань ОП (якщо профспілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з ОП.

За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток (ч. 3 ст. 6 Закону про охорону праці)

  1. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про ОП та/або не додержується умов колективного договору з цих питань. При цьому працівнику має бути виплачена вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку (ч. 4 ст. 6 Закону про охорону праціст. 44 КЗпП).
  2. Працівника, який за станом здоров’я згідно з медичним висновком потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за його згодою на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку. У разі потреби такому працівнику встановлюють скорочений робочий день та організовують проведення навчання з набуття іншої професії відповідно до законодавства (ч. 5 ст. 6 Закону про охорону праці).
  3. На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за ОП чи службою ОП за працівником зберігають місце роботи і середній заробіток (ч. 6 ст. 6 Закону про охорону праці).
  4. Працівників, зайнятих на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечують лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою (ч. 1 ст. 7 Закону про охорону праці). Також такі працівники мають право на:

— оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення;

— скорочену тривалість робочого часу;

— додаткову оплачувану відпустку;

— пільгову пенсію;

— оплату праці в підвищеному розмірі;

— інші пільги та компенсації, що надаються в порядку, установленому законодавством.

  1. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видають безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби (ст. 8 Закону про охорону праці).
  2. У разі ушкодження здоров’я працівника або його смерті йому або членам його сім’ї Фонд соціального страхування відшкодовує заподіяну шкоду згідно із Законом № 1105(ст. 9 Закону про охорону праці). Водночас роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати додаткові виплати постраждалим і членам їх сімей згідно з колективним або трудовим договором.

Крім того, за працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігають місце роботи (посаду) і середню заробітну плату на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності.

У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи здійснюються його навчання та перекваліфікація, а також працевлаштування згідно з медичними рекомендаціями.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати колективним або трудовим договором пільги та компенсації, не передбачені законодавством

До учнів і студентів, які проходять трудове і професійне навчання (виробничу практику) на підприємствах під керівництвом їх персоналу, застосовується законодавство про ОП в тому самому порядку, як і до працівників підприємства.

Якщо протягом дії трудового договору змінюються виробничі умови і розміри пільг та компенсацій, у тому числі тих, які надаються додатково, роботодавець повинен письмово повідомити про це працівника не пізніше ніж за 2 місяці до настання таких змін.

Далі розглянемо особливості ОП окремих категорій працівників.

Охорона праці окремих категорій працівників

Окремі категорії працівників перебувають під особливою опікою законодавства, яке передбачає для них додаткові «працеохоронні» права та гарантії.

Охороняємо працю жінок

З особливою ретельністю законодавство опікується працею жінок. Для них установлено такі додаткові права та гарантії:

  1. Заборонено застосовувати працю жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов’язаних із санітарним та побутовим обслуговуванням). Про це прямо зазначено у ст10 Закону про охорону праці. Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджено наказом МОЗ від 29.12.93 р. № 256.

Пам’ятайте:

ця заборона поширюється на прийняття жінок на таку роботу як на повний, так і на неповний робочий день

  1. Заборонено залучати жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує норми, встановлені Граничними нормами підіймання і переміщення важких речей жінками, затвердженими наказом МОЗ від 10.12.93 р. № 241 (ст. 10 Закону про охорону праці).
  2. Неприпустимо залучати жінок до робіт у нічний час, окрім тих галузей народного господарства, де це викликано особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід (ст. 175 КЗпП). Перелік таких галузей і видів робіт із зазначенням максимальних строків застосування праці жінок у нічний час повинен затверджувати КМУ.

Водночас ця норма має наразі декларативний характер, оскільки насправді постановою КМУ від 27.03.96 р. № 381 було затверджено тільки поетапне обмеження використання праці жінок у нічний час. При цьому дія зазначеного документа обмежена 1996 — 1998 роками.

Проте пам’ятайте: вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, забороняється залучати до роботи в нічний час уже без жодних винятків (ст. 55 і 176 КЗпП).

  1. Заборонено залучати до роботи у вихідні дні та до надурочних робіт, а також направляти у відрядження вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП).
  2. Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку мають бути знижені норми виробітку, норми обслуговування або ж вони мають бути переведені на легшу роботу, що виключає вплив несприятливих виробничих факторів. При цьому середній заробіток за попередньою роботою повинен зберігатися(ст. 178 КЗпП). До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи вона підлягає звільненню від роботи зі збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні.

Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможливості виконання попередньої роботи також мають право на легшу роботу зі збереженням середнього заробітку до досягнення дитиною 3-річного віку (ст. 178 КЗпП).

Якщо заробіток вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років, на легшій роботі вище, їм виплачують фактичний заробіток

  1. На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, у тому числі яка перебуває під її опікуванням, або яка здійснює догляд за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку, роботодавець зобов’язаний установити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень (ст. 56 КЗпП).

Охороняємо працю неповнолітніх

Неповнолітньою вважається дитина віком від 14 до 18 років (ст. 6 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 р. № 2947-ІІІ).

  1. Заборонено використовувати працю осіб молодше 18 років на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах (ст. 190 КЗпПі ст. 11 Закону про охорону праці). Перелік таких робіт затверджено наказом МОЗ від 31.03.94 р. № 46.

Виняток із загального правила згідно з п.п. 2.3 зазначеного наказу становлять неповнолітні, які навчаються у професійних навчальних закладах і проходять на таких роботах виробничу практику (виробниче навчання). У цих випадках вони можуть перебувати на робочих місцях із шкідливими та небезпечними умовами праці, але не більше 4 годин і за умови суворого дотримання чинних санітарних норм та правил, а також норм і правил з ОП.

  1. Заборонено залучати неповнолітніх осіб до підіймання та переміщення предметів, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми (ост. 190 КЗпП і ст. 11 Закону про охорону праці). Такі норми затверджено наказом МОЗ від 22.03.96 р. № 59. Крім того, зазначеним наказом запроваджується низка додаткових заборон і обмежень на роботу неповнолітніх, а саме:

— заборонено призначати неповнолітніх на роботи, пов’язані виключно з підійманням, утриманням або переміщенням важких речей;

— до тривалої роботи з підіймання та переміщення важких речей не допускаються неповнолітні особи до 15 років;

— до роботи, що потребує підіймання та переміщення важких речей, допускаються неповнолітні особи, які не мають медичних протипоказань. Це повинно бути підтверджено відповідним медичним свідоцтвом;

— робота неповнолітніх осіб з вантажами не повинна перевищувати 1/3 установленої для такої категорії працівників тривалості робочого часу.

  1. Неповнолітні приймаються на роботу тільки після попереднього медичного огляду і надалі до досягнення 21 року щороку підлягають обов’язковому медогляду (ст. 191 КЗпП).
  2. Роботодавці повинні дотримуватися законодавчо встановленої для неповнолітніх працівників тривалості робочого часу. Так, ст. 51 КЗпП установлено скорочену тривалість робочого часу для неповнолітніх працівників:

— віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень;

— віком від 15 до 16 років (учні віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) — 24 години на тиждень.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої для осіб відповідного віку.

  1. Не допускається залучення неповнолітніх до роботи у вихідні дні, нічний час і до надурочних робіт (ст. 11 Закону про охорону праці).

Охороняємо працю інвалідів

Ще однією категорією працівників, якій надаються додаткові гарантії, є інваліди.

  1. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії (далі — МСЕК) та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, що відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників (ч. 1 ст. 12 Закону про охорону праці).
  2. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію та працевлаштування інвалідів згідно з медичними рекомендаціями (ч. 1 ст. 172 КЗпПч. 2 ст. 12 Закону про охорону праці).
  3. Роботодавець зобов’язаний установити на прохання інваліда неповний робочий день або неповний робочий тиждень і створити пільгові умови праці (ст. 172 КЗпП).
  4. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливо тільки з їх згоди та за умови, що це не суперечить рекомендаціям МСЕК(ст. 55,63 і 172 КЗпП).

Висновки

  • Роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці згідно з нормативно-правовими актами, а також забезпечити дотримання вимог законодавства щодо прав працівників у сфері ОП.
  • Фінансування ОП здійснює роботодавець. Витрати на ОП повинні складати не менше 0,5 % від фонду оплати праці за попередній рік.
  • Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати колективним або трудовим договором пільги та компенсації, не передбачені законодавством.
  • Для жінок, неповнолітніх та інвалідів законодавство встановлює додаткові «працеохоронні» права та гарантії.

 

Бериславське відділення управління

виконавчої дирекції Фонду соціального

страхування України в Херсонській області

 

 

 
ОХОРОНА ТА ГІГІЄНА ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ Друк
П'ятниця, 15 листопада 2019, 09:17

Систематичний і достовірний збір даних про стан охорони праці  і травматизм на виробництві є об’єктивним підґрунтям для здійснення аналізу всіх аспектів травматизму й розроблення фахівцями заходів з профілактики на рівні підприємств, регіонів і держави. Оптимізація і підвищення точності збору даних з використанням новітніх інформаційних систем дасть змогу чіткіше визначати пріоритети у державній політиці у сфері охорони праці, раціонально використовувати людські та матеріальні ресурси й підвищувати рівень безпеки на виробництві.

Водночас для України важливим завданням є налагодження системи широкого доступу до даних про стан охорони праці, виробничий травматизм і професійні захворювання на рівні регіонів, фондів соціального страхування і держави. Відкритість і доступність такої інформації значно підвищить ефективність використання даних і культуру профілактики й сприятиме створенню безпечних робочих місць.

Під час дотримання роботодавцем і працівником вимог щодо безпеки, гігієни праці та виробничого середовища необхідно спиратися на Закон України «Про охорону праці», затверджений Постановою Верховної Ради України від 14.10.1992 за № 2695-XII (далі – Закон). Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Згідно статті 2 Закону України «Про охорону праці», його дія поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

Права працівників на охорону праці під час роботи регламентує статтею 6 Закону України «Про охорону праці», згідно якої умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов’язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Також, працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Якщо працівник, який за станом здоров’я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести його за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства. У разі роботи у важких чи шкідливих умовах працівник має право на пільги і компенсації/ стаття 7 Закону України «Про охорону праці».

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

Окрім забезпечення певних категорій працівників пільгами і компенсаціями, роботодавець повинен забезпечити працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами/ стаття 8 Закону України «Про охорону праці».

Крім того, на роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов’язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами. Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.

Управління охороною праці та обов’язки роботодавця прописані у статті 13 Закону України «Про охорону праці», згідно якої роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці. За порушення вимог з охорони праці він несе безпосередню відповідальність.

Обов’язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці містяться у статті 14 Закону України «Про охорону праці», відповідно до якої працівник зобов’язаний:

– дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

– знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

– проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Слід пам’ятати, що працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Згідно статті 44 Закону України «Про охорону праці», відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці, законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об’єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

 
Відповідальність за булінг Друк
Четвер, 05 вересня 2019, 05:57

Відповідальність за булінг: останні зміни у законодавстві

Однією з найбільш актуальних проблем насьогодні є цькування (булінг) серед дітей. Прийняття 18 грудня  2018 року Верховною Радою України Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (законопроект №8584) несе за собою ряд змін у вирішенні вищеназваної проблеми. Так, нарешті законодавчо визначено поняття булінг, внесено зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення України та ряду Законів України. Детальніше – у інформаційних матеріалах від правників Першого криворізького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.
Поняття «булінг»

Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві. У тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

 
Зміни в Порядку розслідування нещасних випадків на виробництві Друк
Четвер, 08 серпня 2019, 05:18

 

Зміни в Порядку розслідування нещасних випадків на виробництві

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року №337, яка набрала чинності з 1 липня 2019 року, затверджено «новий» ПОРЯДОК розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві (далі – Порядок).

Які основні зміни згідно цього Порядку передбачені при розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві?

-         п.1. Порядку  розширено коло осіб, на яких він поширюється, а саме:

осіб, які працюють на умовах цивільно-правового договору, фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, членів фермерського господарства.

- п.4. Порядку передбачено, що потерпілий або працівник, який виявив нещасний випадок чи інша особа — свідок нещасного випадку повинні вжити всіх можливих заходів, необхідних для надання допомоги потерпілому та негайно повідомити про нещасний випадок не тільки безпосередньому керівникові робіт, а й службі охорони праці підприємства.

- п.8. Порядку збільшено термін надання роботодавцем повідомлення про нещасний випадок (протягом двох годин з використанням засобів зв’язку та не пізніше наступного робочого дня на паперовому носії). Повідомлення про нещасний випадок надається за місцем настання нещасного випадку, а у разі настання нещасного випадку внаслідок події під час руху транспортних засобів усіх видів — за місцем реєстрації підприємства.

 
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>

Сторінка 1 з 10

 

 

 

 

 


Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

FB-Група Високопільськой ОТГ

Группа Високопільської громади в соцмережі Фейсбук

Погода

 

А ти передплатив газету?

Районна газета

Передплатний індекс - 61667
Будь в курсі новин!

_______________

Офіційні сайти

Асоціація міст України

Статистика

2610226
CьогодніCьогодні588
ВчораВчора2464
На цьому тижніНа цьому тижні10385
У цьому місяціУ цьому місяці23856
З початкуЗ початку2610226

Besthosting


Найновіше